Колись дуже давно на нашій зем і жила чарівна дівчина, ім'я якої  Вода. У Води

була незвичайна краса: очі в неї були блакитні, сповнені щирої доброти, ласки;

вона мала ніжні, тендітні вуста; шовковисте волосся завжди було прикрашене

чудесними квітами - ліліями; а стрункий стан нагадував джерельний потічок.

 

Ніхто не знав, звідки вона з'явилась, але своєю рідною домівкою Вода вважала ліс.Всі нею захоплювалися та дивувалися·й незрівнянній красі. Змалечку Вода полюбила природу, звіряток, птахів, нкі жили в лісі. Завжди допомагала стражденним, кожен ії день був сповнений дивовижних пригод та відповідальних місій. Вона дбала про ліс та всіх його жителів. За добре серце Води мешканці лісу були вдячні їй, полюбили й та завжди зверталися до неї по допомогу.

Йшли роки, Вода зростала, робилася все гарнішою, спритнішою, веселішою та сповненою життєвих сил. Здавалося б, все у дівчини було добре, але чомусь душау неї була неспокійна.

І ось одного погожого дня. гуляючи стежками лісу, розмовляючи з лісовими подружками- німфами. вона раптом побачила на галявині зовсім не схожу на неїта мешканців лісу істоту. Вода з цікавості підійшла ближче і зрозуміла, що на галявині лежить поранений, непритомний чужоземець. Побачивши, що це створіння, чуже в їхньому лісі, потребує допомоги, дівчина хутко взялася рятувати пораненого, хоч це і було небезпечно. Вона разом з німфами віднесла непритомного до себе в дім та почала його  лікувати. Зоставшись на самоті з хворим, Вода уважно оглянула його. Вона вже зрозуміла, що це не тварина і не німфи, які жили в лісі. Вода ще не знала, що то була людина, а саме - юнак. Не знала і про те, що він був не один у цьому світі, і що схожих на нього- сила- силенна.

Кілька днів юнак лежав непритомний. Вода дуже засмутилася від того, що ніяк не може йому допомогти , та боялася, що він загине. Проводячи час біля юнака, вона відчула в серці якесь, тепло та турботу про нього. І сама не зрозуміла, як закохалася. У відчаї, що в неї не виходить допомогти, Вода заплакала над хворим, і сльози ії покотилися гарячим струмочком та впали на рану юнака. r тут сталося диво: від їі щирих сліз, які потрапили до його тіла, хлопець повільно почав приходити до тями. Він відкрив очі та побачив перед собою незвичайну на вигляд дівчину. Дивуючись від того, що в нього так швидко заживає рана, віри не йняв цьому чуду. Молодик зрозумів, що перед ним чарівна істота і спробував заговорити, подякувати за порятунок. Вода дуже зраділа тому, що юнак отямився. Таполилася в них дуже довга, цікава розмова. Хлопец розповів про те, що живе дуже-дуже далеко, і не пом’ятає, як його поранили, а потрапив сюди в пошуках цілюжного джерела. І здається зщайшов його. Вода теж розповіла про себе, проте, щоне знає звідки вона з’явилася, та що, мабуть, вона  на цьому світі одна. Розповіла вона також, що хоче подоружувати, адже у неї є сила, якою вона лікує хворих. Хлопець запропонував Воді піти з ним на землі, на яких він жив. Вода погодилась і вирушили вони в далеку.

Діставшись до того місця, де жив хлопець, Вода побачила, що цей край не

на земЛІ, на яких схожййна їі власний дім. На тій землі було дуже мало квіток, дерев, трави. І створила Вона невеличкі джерельця, в яких текла часточка її душі, що породило багато живих створінь, які жили в цих джерелах та почали проростати з-під землі незвичаині рослини. Побачивши це, люди з кожним днем просили у Води допомоги, але не дякували їй, а просто використовували ії доброту задля своїх інтересів. З кожним днем Вода вичерпувала свої сили та занепадала. Від горя Вода заплакала гіркими сльозами, їй було боляче від того,яклюди з нею поводяться, як псуютьїі, і навіть кохання до юнака не тішило їі, і плакала вона так, що на моря і океани, на річки і ставки, на джерельця та хмари. І розлилася вона по всьому світу, та зробила так, щоб люди не змогли жити без неї.

Люди побачили, якої шкоди завдали Воді, і що якщо вони занедбають те, що залишилося від неї, то самі  себе цим згублять.

Тому стали всіляко захищати водойми, очищати їх від та самі намагалися не

смітити. І зрозуміли вони зроблену помилку, та спокутують провину свою до

сьогоднішніх днів. 

Автор:

Беженар Наталя, 17 років

Керівник:

Сас Тетяна Анатоліївна,

вчитель російської мови та літератури

Місце навчання: Трудівська

загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів

Кілійської районної ради

Одеської області