Вода - джерело життя
«Ой ти струмочку, чиста водице». Ці слова із народної пісні так і просяться на вуста, коли потрапляєш на Качурівську землю. Якщо заходити, чи заїжджати в село зі сторони Федорівки, то перше, що потрапляє Вам на шляху - це життєдайний водяний потічок (струмочок, джерельце). Тече він прямо з-під землі попід горою вже дуже давно. Подейкують люди, що в цьому струмочку водичка цілюща. Тому не дивно, що всі проїжджаючі (поряд проходить автомагістраль Полтава – Кишинів) завжди зупиняються біля струмка не лише попити водички цілющої та холодненької, а ще й наповнити багато посуди, щоб мати собі надалі цілющої водички.
Біля струмка завжди людно. Тут і старі люди, малі діти, автобуси, машини, пішоходи. Кожен хоче скуштувати цю водичку.
Згодом завбачливі люди облаштували цей струмочок красиво і тут утворився просто невеличкий культурний комплекс (кафе, кімната відпочинку для подорожуючих). І все це має назву «Струмочок», тому що центром цього всього являється все ж таки струмочок.
Без води неможливе життя ні людини, ні тварини, ні рослини. Тому люди завжди поселялись там, де є водичка. Копали криничку, а потім будували житло. Раніше в Качурівці не було багато криниць. Всі вони були громадські (користувалося ними багато людей). Мало у кого були у подвір’ї криниці. Вони збереглися і до тепер. Кожна із них має свою історію, але я розповім вам про деякі із них.
Сама відома криниця - на центральній вулиці, біля садиби Гоцуленко Ольги Федорівни. Це дуже добра жінка. В минулому - сільський фельдшер. Все своє життя вона працювала на медичній ниві і люди нею були задоволені. Кажуть односельці, що в цій криниці вода найсмачніша тому, що поруч живе найдобріша людина в селі, тому Бог так і дає людям. До добра клеїться добро. А ще цю криницю називають криницею «Кохання». Був такий випадок, що дівчина проводжала свого коханого в армію напередодні Великої Вітчизняної війни. Хлопець додому на жаль, не повернувся, а молода дівчина ще довго ходила до тієї криниці, де вони завжди зустрічалися і де була їхня остання в житті зустріч. І в теперішній час багато дівчат призначають хлопцям побачення саме біля криниці «Кохання».
Є ще криниця - «Чаклунка». Так назвали її люди ще з тієї пори, як викопали її господарі. В будинку, що знаходиться неподалік криниці, жила бабуся, яка примовляла, нашіптувала, викачувала переляк дітям та дорослим. Вона брала з тієї криниці воду, виконувала з нею тільки їй відомі дії, а потім застосовувала її для лікування (обмивала, скроплювала та давала пити людям). Ходило в селі повір’я: хто нап’ється з тієї криниці води - буде йому легше, якщо він захворів на якийсь недуг.
Інша криниця має назву «Життєдайна». Збудована вона також ручним способом. Вимощена з чорного каменю. Вода знаходиться недалеко. А назву вона одержала ще з часів Великої Вітчизняної війни. В криницю німецькі солдати кинули снаряд, щоб люди не брали води. Але він не вибухнув. У селян не було іншого виходу – вони йшли до криниці по воду. Так той снаряд ніхто не витягнув і після війни – боялися. Потім його замулило. Люди користуються криницею до цих пір і жахливі відгуки війни мовчать, слава Богу. Кажуть, Всевишній так розпорядився, щоб не нашкодити людям.
Згодом, коли люди стали в селі жити краще, кожен господар старався викопати собі в подвір’ї криницю для того, щоб полегшити собі працю. Копати стали механічним способом (бурова машина копає, кидають кільця і криниця готова). За день – два можна бути вже з водичкою. Тому починаючи з 1980 – х років посипалися криниці в Качурівці. На 80 дворів маємо 42 криниці. Це і середні, і стандартні з корбою, і маленькі – вузенькі. Багато людей придбали електричні насоси та провели в домівки воду. Зробили собі усі умови для життя ( вода в крані, в ванній, в туалеті). Коли я запитав у людей, що значить для них вода та чому вони будували криницю саме на подвір’ї, ось що мені відповіли:
- Бесараб Катерина Андріївна, пенсіонерка, в минулому вчитель початкових класів: « Для мене вода – це життя і здоров’я, і скажу я приказкою, що без води – і ні туди, і ні сюди».
- Беліченко Валентина: « Криниця для мене велика помічниця. І їжу зготувати, попрати одяг, впорати господарство – дуже потрібно багато води. Адже сім’я в мене багатодітна. Отже, дуже стає в пригоді криничка на моєму обійсті».
- Щербата Марія Пилипівна: « Водичка з моєї криниці, як золото. Вона додає мені сили і наснаги в житті. Біля криниці я посадила калину – символ України. Так росте калина і квітне Україна».
Ось і для нашої сім’ї криницю збудував мій батько. В ній дуже добра, чиста та холодна водичка. Я дуже люблю воду саме з нашої криниці, так як для мене вода - це джерело життя.
Автор: Бригадир Роман Олександрович, 10 років
Керівник: Бригадир Валентина Михайлівна
Місце навчання: Качурівська ЗОШ І-ІІІ ступенів